- В четвер, 14-го лютого, відбулася всеукраїнська презентація нової пісні «Обійми». Чи можна буде можна за цією композицією судити про весь альбом, який ви зараз записуєте?

- Питання неоднозначне. Про характер музики - точно ні. Про звук - мабуть так. Оскільки по пісні «Обійми» я як слухач, не знаючи нового альбому, зміг би зробити два висновки. Перший, що в альбомі буде достатньо непритаманного для Океану Ельзи багато ефектів на голосі. Тобто голос звучатиме по-концертному, об’ємно. Він буде не такий сухий, як раніше. А друга річ, що не зважаючи на максимальну, я би навіть сказав, не простоту, а, можливо, спрощеність аранжування, там буде багато шарів. Таке відчуття, що є багато шарів, і кожен раз в пісні буде відбуватися щось нове. Це буде типово для всіх пісень альбому. Тобто ми підходимо до кожної пісні, як до маленької розповіді, чи фільму, чи міні-рок опери, в якій має постійно щось змінюватися і відбуватися. Ідея в тому, щоб жодного разу не було нічого того самого. Ось ці речі будуть типовими для всього альбому, а пісні будуть абсолютно різні.

- Скільки їх вже записано?

- Ми записали на сьогоднішній день тільки сім треків. Ще приблизно шість чекає своєї участі в березні. Тому робити повноцінний висновок ще рано. Я поки що навіть не знаю, які точно пісні увійдуть на диск. Тобто ми хочемо записати ще 5-6 пісень, а кандидатів у нас 7-8, тому ми ще не визначилися.

- А як ви тоді вибирали «Обійми» на роль першого синґлу?

- На це було три причини. Перша: тому що вона нам всім дуже подобалася. Друга: тому що вона подобалася Кену – нашому продюсерові. І третя: мабуть тому, що вона в якомусь сенсі хоч і традиційна для Океану Ельзи, але ніхто не чекає, що Океан Ельзи з такою піснею почне промоушен нового альбому. Ми вирішили, що ми ніколи у своєму житті не починали промоушен нового альбому з такої повільної балади. Тим більше з достатньо, як на мою думку, сильним реверансом в сторону народної музики. І от ми вирішили зробити такий експеримент. Ось такі причини вибору. І ніяких інших причин не було. Взагалі-то, ми завжди вибираємо першу пісню таку, щоб вона всім нам подобалася. Якихось комерційних чи маркетингових причин крім от несподіваності ми ніколи не придумуємо. Скажімо, нам часто кажуть, що Океан Ельзи вибирає найформатніші пісні, спеціально, щоб вони були синґлами. Але ж це вони спочатку стають синґлами, а потім люди думають, що вони найбільш форматні!

- Ми вже слухали «Обійми» і звернули увагу на особливе звучання акустичної гітари і вокалу. Дуже сильно…

- Класно. Це заслуга і групи Океан Ельзи, і студії, в якій ми писалися. На жаль, таких нема поки що в Україні. І безумовно Кена, який знав, що він хотів від самого початку. З голосом взагалі дивна історія. Голос звучить так, тому що він дуже близький до концертного. І це не тільки результат студійних маніпуляцій. Це результат умов, які мені були створені для запису вокалу в студії. Наш саундпродюсер Кен створив таку атмосферу і звук, що коли я співав, то було враження, що я співав на концерті. Тому цей голос не є чимось дивним для мене, просто я так співаю на концертах. Трошки агресивніше, трошки більш риком. В студії завжди чути всі нюанси, і ти стараєшся все пом’якшити. Ну, принаймні, в мене так було. А цього разу Кен він придумав такі трюки, що я відчував, що стою увечері у великому Палаці спорту чи на стадіоні. Ти співаєш - і в тебе самого заводить цей звук… А з гітарами взагалі дивна історія. Тому що ми перебрали декілька акустичних гітар. Спочатку ми вибрали таку типову, традиційну «океанівську» гітару, а Кен запропонував спробувати якусь нестандартну. І ми знайшли таку, ніби вона близька до нейлонового звучання. І коли на ній починаєш грати як не на нейлоновій, а як на звичайній, вона і дає цей несподіваний звук. Мені це теж дуже сподобалося. Вона не солодка, в неї мало верху. Вона така… жирна…!!! Тяжко мені пояснити.

- А як ви створили цю пісню?

- «Обійми» - багато чим цікава. Наприклад тим, що це типовий приклад колективної творчості. Тому що це пісня, яку ми написали з нашим бас-гітаристом Денисом Дудком вдвох. Була така історія: він якось приніс ідею цієї пісні. А мушу відзначити, що він пише дуже багато гарних мелодій, але, маючи джазовий бекґраунд, він чомусь вважає, що коли мелодія проста, то це погано. І він починає її «завертати». Так от він приніс куплет, який звучав так, як він зараз і звучить, а далі йшла якась така дуже завернута тема. І колив ін. її заграв, в мене аж мурашки пішли по шкірі. Я сказав, що це круто, але якщо ми залишимо її так, як є, то вона піснею не стане, це буде просто композиція. І так та мелодія вразила, що коли хлопці пішли курити я сів за піаніно і за п’ять хвилин дописав приспів. А вже слова ми пізніше зробили. Давно в нас такого не було і це мені нагадує зовсім ранні часи Океану Ельзи. Це дуже круто, я щасливий, що так є.

- Ви вже знаєте, коли вийде альбом?

- Зараз технології прості: записав, отримав фінальний мастер і вперед! Не треба чекати тижнями якихось там макетів, ще щось. Тобто ми будемо робити, безумовно, і оф-лайновий варіант, але головне це ж он-лайн. Тому як тільки отримаємо готовий запис, через декілька днів і видамо. Просто все залежить від того графіку, який в нас є . На сьогоднішній день це, найпевніше, друга половина квітня. Якщо раптом ми побачимо, що ми не встигаємо, тоді, можливо, середина травня. Але ми працюємо на те, щоб це були 20-ті числа квітня.

- Назву для альбому придумали вже?

- З назвою ми давно визначилися. Але ми її поки що не розкажемо. Назва в нас з’явилася ще раніше, ніж ми знали, які пісні будуть в альбомі. Вона не обговорювалася. Вона, як завжди, дуже проста, можна навіть сказати, дуже банальна. Але вона точно відображає дух і суть того, як ми писали цей альбом. Тому потерпіть трошки.

- А відео до «Обійми» буде?

- Найближчим часом їдемо його знімати в Лондон. Думаю, це буде теж цікавий сюрприз. Про нього зараз не буду говорити. Я думаю, що до закінчення лютого з’явиться відео. Так що все швидко буде відбуватися.

- На альбомі будуть тільки україномовні треки, чи можливе щось і англомовне. Раптом Кен вас вмовив?

- Кен музикант. Тобто він музичний продюсер. Його мало цікавить форматність чи неформатність. Його цікавить якість. Він знає, що ми любимо і співаємо українською мовою. Він це дуже поважає і теж любить. Тому думаю, що Океан Ельзи буде, в основному, традиційним. Але щоб залишилася якась інтрига я скажу, що можливі маленькі сюрпризи.

- Англійська залишиться для сольних експериментів?

- Я прекрасно розумію, що в мене є можливість робити сольні проекти, на яких я займаюся англомовними піснями. Але Океан Ельзи – це вже такий бренд, який навіть сам собі не належить. І ми вже не дуже хочемо розмивати його. Мені здається, що це, все-таки, українська музика, за великим рахунком. Ну і плюс тексти пишуться тією мовою, яклою пишуться. Напишеться таке щось як «Airplane», чому б і ні. Знаєш, можу чесно зізнатися, що робота над піснями групи Океан Ельзи абсолютно відрізняється для мене від роботи над сольним альбомами. Це абсолютно інакша енергетика роботи. В Океані Ельзи все простіше, набагато простіше, ніж от слухаєш «Брюссель» або «Вночі». Там складні аранжування, там багато переходів і у музичному плані вони цікавіші. Але Океан Ельзи - фундаментальніший. Я це відчуваю. Кожна нота, яку ми робимо, вона пропускається через пласт сотні зіграних концертів і через очікування мільйонів людей… Це є якимось цікавим експериментом… Там кожна нота, як в останній раз. І це стосується не тільки цього альбому, це стосується усіх наших дисків. Я ще зовсім недавно робив «Брюссель» і тому чітко розумію цю різницю. Там ти заходиш у студію з цікавістю, просто із цікавістю: «Клас, а що вийде, давай так, а давай так». А коли ти пишеш альбоми Океану Ельзи, то заходиш у студію радше з відчуттям пієтету, з таким приємним тремтінням колін. І ти вже знаєш, що новий альбом тобі сподобається, бо дуже довго обираємо пісні, перш ніж йдемо з ними у студію. Коли ми йдемо до студії, то точно впевнені у матеріалі, хоча і знаємо, що може якась пісня не прозвучати, таке є на багатьох альбомах… на жаль, таких композицій було доволі багато. Але, коли ти йдеш до студії, то наперед відчуваєш такий приємний тремор. І це суттєва різниця. Я зараз пригадую, як ми писали «Обійми». Ми робили п’ять чи шість дублів і вибрали, я вже не пам’ятаю який, точно не перший і не останній. Ми записували її у режимі лайв, грали її всі разом. І це важливо. Музикантам буде цікаво це почути. Там все зіграно наживо, можливо, лише з невеличкими вставочками. Ми грали і не задумувалися як воно звучить: цікаво чи нецікаво. Ми просто занурювалися у пісню з головою. Мені дуже важко відразу після запису слухати ці дублі. Ти слухаєш і не можеш зрозуміти - подобається це тобі чи ні, тому що так, як воно тобі подобалося у момент, коли ти це співав, воно вже ніколи не буде подобатися. Це найголовніший момент, коли ти перед мікрофоном, поруч із тобою твої колеги і ти You Get High!

- читав історію, що ти знайшов свій старий записник із текстами ще, здається, 2003-го року. Щось зі знайденого має шанс потрапити у новий альбом?

- Зараз, мабуть, ні, тому що всі пісні вже музично готові. У нас є ще кілька ненаписаних текстів і я спеціально передивлявся ті записи… думав, а раптом. Але воно не підходить ні по стилістиці, ні по фонетиці. Не можна взяти мелодію і текст зі сторони і зіставити їх. Так не буває. Точніше, буває, але дуже рідко. Я, чесно кажучи, спеціально для цього його і знайшов. Дивився свої зошити і побачив кілька текстів цікавих. Думав, що одразу швиденько напишу якусь пісню, але… Хоча, до речі, може ще й щось і напишу – до березня ще час є. Але мені здається, що це вже буде трохи поспіхом. Подивимося. До того ж у нас зараз немає часу на репетиції, оскільки я буду якийсь час задіяний у цьому телевізійному проекті. Авантюра, звичайно, для мене.

- А як ти, що постійно уникав запрошень у ріелиті-шоу, раптом погодився взяти участь у такому проекті як «Голос Країни»?

- Я й сам не знаю, як я погодився на це. Хоча, ні. Насправді, знаю. У мене є єдина мотивація – це шанс знайти там кілька талантів, з якими потім продовжити працювати. Зробити з них, не одноденних артистів. Я йшов туди і говорив всім, що зі мною буде важко. Я не буду грати за жодними форматами і вже там було багато з цього приводу конфліктів, хоча шоу ще не почалося. Мені неважливо, що мені там пишуть. У мене є єдиний критерій – це моє внутрішнє відчуття. Мені подобається - я буду це робити; не подобається – не буду. Тому я спробую. Снобістська позиція – вона, звісно, вигідна для мене. Тоді б усі казали: «От, Вакарчук вищий за це все. Він не бере у цьому участі». Але одночасно ця позиція і досить безвідповідальна. Бо щоб сказати, що всі ці проекти і люди, які туди йдуть, не мають шансів, я мушу сам це перевірити. Я не можу говорити, сидячи десь перед телевізором і подивившись якихось п’ять хвилин, що це поганий формат. Я хочу спробувати. До того ж мене не цікавить, хто там виграє. Мені не цікаво, чи будуть популярні мої підопічні. Головне, щоб хоча б хтось з них став хорошим музикантом. Якщо це вийде, то я зможу собі сказати, що віддав борг людям, які тебе зробили таким, який ти є. Я собі сказав, якщо це піде, то, можливо, я більш серйозно до цього поставлюся, а коли ні – то це буде перший і останній раз. Тобто така досить пафосна причина. При чому я не кажу, що я прийшов туди когось вчити. Хоча хотів би цим займатися, як продюсер, і в якомусь сенсі отримувати якусь вигоду. Але на першому місці є ось такий момент. І, можливо, щось із того вийде. Це мені буде зрозуміло буквально за кілька тижнів участі у цьому проекті.

- Звучить ідеалістично...

- Я постійно досить скептично на ці шоу дивлюся і мене завжди цікавило, чому там так багато цікавих людей, улюбленців публіки. І багато з них – дійсно яскраві. Не можна сказати, що там всі одноденки. Вони десь є, їх всі люблять, про них говорять, вони зашкалюють у пошуках в інтернеті. А потім через рік їх ніде нема. На мій погляд причина у тому, що вибирають людей швидше з яскравими історіями, теле-, фотогенічних, інтригуючих, а талант залишається у тих кастингах на останньому місці. Адже талант – це трошки інше. Оця Божа іскра, харизма – вона зразу не визначається у тому, як тебе поставили на телебаченні. Її так зразу не побачиш. От коли ти дивишся на когось і з першого разу кажеш: «Боже як класно!» Це дуже небезпечна реакція. Це така яскрава обгортка, на яку легко купитися, але вона може виявитися порожньою. І це, до речі, так само і між людьми. Коли ти побачив, чи почув когось і розумієш, що щось у цьому є. Ще не зрозуміло, чи тобі це подобається, але відчуваєш, що щось таке у ньому є. Коли ти не можеш словами описати, що саме тебе притягує, то це має велике майбутнє.

fdr.com.ua